Цікаво, як одна людина може привести цілу країну до такого стану. Николас Мадуро, нинішній президент Венесуели, здається, починав зовсім не так. Хлопець із робочої сім’ї, син профспілкового лідера, працював водієм автобуса. Здавалося, типовий історія сходження.

Але ось що сталося далі – це вже зовсім інше кіно. Мадуро потрапив у орбіту Уго Чавеса ще в 1992 році, коли той намагався здійснити переворот. Після того, як Чавес прийшов до влади в 1998-му, Мадуро швидко піднявся по кар’єрних сходинках. Спочатку у парламент, потім головою Національної асамблеї, далі міністром закордонних справ. Чавес навіть назвав його своїм наступником. І ось у 2013 році Мадуро стає президентом Венесуели, хоча й переміг із мінімальним перевесом.

А далі почалася катастрофа. Його правління – це гіперінфляція, голод, політичні репресії. Вибори 2024 року, які широко визнані підробкою міжнародними спостерігачами, спричинили масові протести. Тисячі людей сидять у в’язницях просто за те, що намагалися висловити свою думку. Мільйони венесуельців втекли з країни.

США та інші країни запровадили жорсткі санкції. У 2020 році американці навіть висунули звинувачення у корупції. Місія ООН нещодавно задокументувала серйозні порушення прав людини, які тривали роками. І ось у 2025 році Мадуро знову присягнув на третій термін – після виборів, які ніхто не вважає легітимними.

Особливо символічно, що у тому ж році Нобелівську премію миру отримала Марія Корина Мачадо, лідер опозиції проти президента Венесуели. Це як прямий відповідь міжнародної спільноти на репресії його режиму. Тяжко уявити більш яскравий контраст.